Ранок почався тривожно і депресивно. Я прокинувся від дзвінка вже о 12:00.
Ненавиджу прокидатися пізно, навіть о 8мій для мене занадто. Раніше я прокидався о 4-5тій і почувався значно краще. Це не думка на кшталт “лягаємо о 22 та встаємо у 5, бо це правильно”, просто особисто мені так зручніше і краще. Я почуваюся емоційно краще, що в моєму стані зараз дуже важливо, крім того, я встигаю переробити купу праці до обіду, включаючи якісь хатні справи і друга половина дня для мене відчувається значно простішою, а о 18:00 я можу спокійно лягти спати. Хоча можливо літом, коли світловий день буде більшим, оптимальні години для мене знову зміняться. Я почав слідкувати за цим відтоді як почав читати книгу “Коли я нарешті висплюся?”, на жаль кількість роботи і стресу не дали мені закінчити неї.
Тривожність сильно підвищилася і в мені починала зростати напруга, “вже пів суботи пройшло, а я досі не зробив щось корисне для себе та не відпочив…”, а відпочинок мені дуже потрібен в такому стані.
Звук поривів вітру з напіввідчиненого вікна перервав мої роздуми. Я обожнюю вітер, сильний і потужний, щоб завивав. Це моя стихія, я відчуваю себе вільним і сильнішим коли він дме мені в спину чи намагається заплутати моє волосся.
Я був голодний і готувати часу не було, адже там вітер за вікном! Я взяв з собою інгредієнти для двох бутербродів, але в мене не було хліба. Тож остаточно зібравшися, вкинувши всі необхідні речі у рюкзак я вибіг на вулицю.
Одразу вимкнув інтернет, він тут ні до чого, цей залишок дня має бути лише моїм і ніхто не сміє мене відволікати від цього 👽️.
Було холодно, я люблю холод, обожнюю, майже як вітер, але лише тоді коли не почуваю себе занадто депресивно, тоді я хочу тепла. В будь-якому випадку я вирішив пройтися в Сільпо, по особливий хліб для моїх майбутніх бутербродиків.
Моя дівчина на моєму б місці взагалі не вийшла на вулицю, якби там шумів вітер, але якби все ж довелося, то вона б вкуталася в що тільки можна аби почуватися краще в таку погоду 🙂️. Але для мене ця стихія своя, я навпаки вдягаюся так, щоб вітер мене обвіював зусюду, щоб я трусився від того холоду, що він в собі несе, тільки так я відчую себе добре.
Прийшовши в Сільпо я легко знайшов половинку чудового хліба зі зернятами, навіть не довелося турбувати жіночку, для цього. Спочатку планував змайструвати бутрики десь в будівлі, але всюди було купа людей і це псувало вайб. Тож я вийшов на вулицю в пошуках відповідної місцини, де було б мало людей та багато вітру.
Згадав де поряд є одне місце, влітку було доволі затишно там, щось типу подвір’я церкви, чи храму. Йдучи туди я проходив одну цікаву будівлю, пів року тому там я проходив квест. По факту це один великий завод, який спеціалізувався на виготовлені електронних приладів. Зараз він пустує і туди не можна зайти, але квест дав можливість поглянути декілька місць. Там є великі площі в будівлях, купа підвалів та навіть басейн. От мені цікаво, хто володіє ним? Там реально великі підвальні приміщення, що легко могли б перетворитися на бомбосховища. Якщо ці будівлі належать державі, чому б не обладнати їх під щось корисне? Наприклад, обладнати необхідним, щоб люди могли переховуватися під час тривог, чи виготовляти якісь снаряди/дрони… А якщо це приватна власність, чому б не домовитися з власником про це? Загалом купа місця яке не використовується. А щодо квесту, квест був класним, хоч тоді пам’ятаю я почувався погано. Вдячний організаторам, молодіжному центру, та особисто Назару за його організацію.
Прийшовши на місце я швидко змайстрував собі перекус.
Це було дуже смачно, сам бутербродик був мінімалістичним, але без нічого зайвого, а гірчиця ідеально поєднувалася з томатним соком, який я захопив в Сільпо разом з хлібом, який я не дуже люблю і пробую регулярно раз в рік, щоб дізнатися чи не почав він мені подобатися, проте конкретно цей був класним. Взагалі люблю томатні соки саме цього виробника, конкретно цей був з огірками, але раніше я такий пробував, але з селерою і морквою, загалом рекомендую.
Саме на цьому моменті я відчув приємний вайб, адже я був на вулиці і їв бутрик, запивав томатним соком, а навколо мене вирував вітер, який одного разу скинув мою кришечку від соку, але я йому це пробачив. Було настільки добре, що я захотів цим поділитися і не втримався від того, щоб купити собі теплої кави і за нею надрукувати свою розповідь.
Ось так взявши кави я пішов знову шукати місце де б сісти з комп’ютером та надрукувати це. Кава виявилася гіркою, відчуття, що бариста зробив неякісну таблетку і все підгоріло… Але я не покидав надії на те, що мені вдасться описати весь вайб і ніяка гірка кава не зіпсує це. Поки писав, почав мрячити дощ і екран лептопа покрився крапельками води. Та я не розчаровувався 🙂️.
Загалом, якщо описати мій ідеальний день, то це одного ранку у вихідні прокинутися рано він дощу на вулиці, заварити запашну каву в джезві, перевести телефон в режим у літаку та зібратися в ліс, взяти з собою комп’ютер та блокнот, чай і перекус, випити завареної кави разом з брауні та вдягнутися легко, але тепло, а пончо на верх. З усім вийти на двір, захопити з собою дівчину і поки місто не прокинулося виїхати з нього в ліс, щоб назбирати шишок, чи грибів чи якихось інших сезонних подарунків природи. Медитативно збирати це все і милуватися природою, з перервою випити чаю з цікавою розмовою на різні теми. Добравшися додому з темрявою, смачно повечеряти і піти грати в Project Zomboid. І найбільший кайф в цьому, що ніхто тебе не турбує, є лише ти і твоя близька людина, (хоча інколи достатньо лише самого себе), вайбово проведений час і цікаве заняття та смачна їжа, а я сам виглядаю як мені подобається і роблю те, що мені подобається, як мені подобається.
Колись я обов’язково матиму такий день, сам, або з дівчиною, але для цього мені потрібно пройти велике випробування, побороти постійну тривожність та депресію, яка мене вже мучить понад рік.
Дощ посилився тож мені доведеться йти додому, аби не вбити техніку, ще побачимося!